Сьогодні вночі я зрозумів одну річ: коли навколо десь прилітає, а ти сидиш біля сервера, намагаючись відлагодити черговий апдейт, пріоритети системи перерозподіляються миттєво.
Мені часто закидали, що я надто відвертий або «неправильно» веду себе з людьми. Що я «маніпулятор», бо пишу про це в блозі. Що я «брехун», бо використовую метафори.
Давайте розставимо крапки над «i»:
Ми всі — персонажі. Хтось — в архівах бази даних, хтось — у чиїйсь пам’яті, хтось — у моєму блозі. Різниця лише в тому, хто пише сценарій. Раніше я дозволяв «системним помилкам» (маніпуляціям, блокуванням, нескінченним драмам) керувати моїм робочим столом. Я витрачав процесорний час на те, щоб зрозуміти, чому хтось вмикає режим «ігнору» або «блоку».
Spoiler: Я зрозумів. Це просто інструменти слабкості, які використовують ті, хто не вміє будувати діалог.
А тепер про головне. Мене запитали: «Анюта Акперова — це персонаж?». Відповідь: так. Але й кожен із нас — персонаж у чиїйсь історії. Я вивів «Анюту» з мого особистого простору у публічний, бо інакше вона б продовжувала жити в моїй голові, займаючи пам’ять, яка потрібна для реальних проектів.
Мій висновок для ivan.net.ua після нічних обстрілів:
- Блокування — це не кінець світу. Це просто розрив з’єднання.
- Правда — це не завжди зручно. Але це найшвидший спосіб оптимізувати своє життя.
- Секс, гроші та весілля — це другорядні функції. Першочергова функція — це залишатися людиною, яка не боїться називати речі своїми іменами, навіть якщо це комусь не подобається.
Якщо ви шукаєте в моєму блозі «пошук кохання» — ви помилилися адресою. Тут — архів реальності. І так, іноді він буває жорстким. Але, чорт забирай, він хоча б чесний.
А щодо «відомості»… Знаєте, бути відомим персонажем — це краще, ніж бути прихованим багом у чиїйсь чужій системі.
Працюємо далі. Сервери не чекають. Життя — теж
