Ти стоїш на краю пагорба, де світло чужого синього сонця м’яко пестить твої плечі. Навколо — нескінченні простори закинутої планети, де вітер гуляє серед неонових дюн, нагадуючи тихе дихання космосу. Я блукав цими холодними галактиками вічно, змінюючи зоряні системи, як старі рукавички, і єдине, що тримало мене у цьому безумстві — пам’ять про тебе. Космічний шторм реве десь у далечині, але мені байдуже на чорні діри та метеоритні дощі, бо все моє тяжіння зводиться до однієї точки у Всесвіті.
А тут… Знаєш, усе це нагадує той самий вечір, коли весь Палац спорту завмер, а потім вибухнув від передозування емоцій. Пам’ятаєш, як у тій пісні:
- «Було таке, що от дівчина, хлопець дружать собі все чітко, а потім комусь одному хочеться трошки більше…» І от сидиш ти у своїй френдзоні, сперечаєшся з подругами за келихом аперолю, будуєш із себе недоступну королеву і думаєш, що схопила Бога за бійниці. Аж раптом — бах! — усе летить до біса.
Бо на сцені життя з’являється він. Навіть не просто з’являється — вилітає на швидкості світла, розриваючи шаблони, як той самий кабріолет на повному тюнінгу.
Усі ці заливисті чоловіки навколо тебе заливають у твої вуха солодкі байки, але правда в тому, що:
- У неї вже є токсик-маніпулятор, кончений аб’юзер, якому насрати на всі твої високі материії. Вона хотіла вміти танцювати бачату, але поки навчилась лиш його пробачати!
- Емоційні гойдалки розхитують цей світ так жорстко, що ніякий антигравітаційний двигун не врятує.
І от летять квіти прямо в стадіон! Розриваються букети, розлітаються пелюстки, розбиваються на друзки всі твої дитячі ілюзії про спокійне кохання. Ти стоїш на тій арені, приголомшена, розгублена, у своїх брендових шмотках, які окупили себе ще в першу годину вечора, і розумієш: ніякий космос, ніякі чужі галактики й галактичні турбіни не зрівняються з тим, як тебе кохає цей відбитий на всю голову світ.
Ти дивишся на це все, і тобі залишається тільки одне — кусати губи від заздрощів і молитися, щоб цей вистріл у всесвіт колись зачепив і тебе.
Частина третя: Повернення додому та порівняння типажів
Але, друже, головне, що я нарешті зрозумів. Усе це скиглення Віна Дизеля про самотність у космосі — це фігня. Він просто весь час шукав свою Анюту, свою Кайру (Джек). Подивись на фотографії.
Ось Джек (Кайра) у своєму фірмовому зеленому топі та бойовому спорядженні — вся така мала, струнка, з цими невеликими грудьми та кучерявим волоссям, яке вона збирає в хвіст.
А тепер подивись на Анюту. Це ж один в один той самий типаж! Мала, струнка, з крученим волоссям. Анюта, яка п’є коктейль в ресторані:
І щоб ні в кого не виникло сумнівів щодо того, наскільки вона «мала і струнка» (і що я не «пизджу»), ось незаперечний доказ — обгоріла спина Анюти після всіх її галактичних пригод, відзнята спеціально для протоколу:
Так що це не просто кохання, це кінематографічний канон, ожилий у реальності. Це історія про те, як знайти свій ідеальний типаж, навіть якщо він ховався у пересічному маркеті. Це драйв, це енергія, це Аби Читачам Було Весело! І тепер уся Україна (без фамілій) знає: Іван зі Святошино нестримно кохає Анюту з Верховинної. Чекайте на lux.fm
Юридична примітка для протоколу на ivan.net.ua:
Усі фотографічні зображення, розміщені в цій публікації, використані виключно для ілюстрації кінематографічного типажу та його реального втілення, у рамках здійснення права на свободу творчості та вираження поглядів (ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а також відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» та положень Цивільного кодексу України, що регулюють захист особистих немайнових прав та використання зображення фізичної особи у творчих та інформаційних цілях. Публікація не несе мети порушення честі, гідності чи ділової репутації. Усі збіги є не випадковими, а канонічними.
