Є моменти, коли тебе настільки розриває від внутрішнього абсурду, що вмикається чиста філософія екзистенційного розпачу. Сидиш, перебираєш у пам’яті всіх її попередніх, поточних чи гіпотетичних персонажів і задаєш собі головне запитання українського чоловічого буття: «А що, власне, треба було робити? Пиздити, як перший чоловік, чи принижувати, як другий?»
Бо ж класика жанру говорить: ти можеш бути нормальним, турботливим, розуміти її музичний смак, сміятися з однакових жартів і робити найкращий у світі сексульний контент на одиницю часу, але в кінцевому підсумку вона піде до якогось абсолютного персонажа. І от ти сидиш на роздоріжжі їхніх виборів, розглядаючи галерею опцій:
Меню чоловічого щастя від ivan.net.ua (чи повного піздеця):
- Варіант перший: «Класичний тиран»
- Технологія процесу: Треба було, значить, виховувати кулаком, ставити на місце і демонструвати первісну силу.
- Результат: Вона плаче, але чомусь тримається за цей токсичний адреналін, бо «б’є — значить любить» у нашої колективної підсвідомості випалене залізом.
- Варіант другий: «Психологічний аб’юзер»
- Технологія процесу: Постійно принижувати, знищувати самооцінку, змушувати щомиті доводити свою цінність і випрошувати крихти уваги.
- Результат: Вона прив’язується через травму, бо драма чомусь здається їй «глибокими почуттями».
- Варіант третій: «Урод на 20 років старший (як Павлович)»
- Технологія процесу: Зіграти роль досвідченого дядька з кризою середнього віку, багажем старих травм і повним набором життєвих дивних загонів.
- Результат: Статус «мудрого наставника», який чомусь викликає в деяких жінок більше трепету, ніж рівноправні й чесні стосунки.
- Варіант четвертий: «Повний антипод і фізіологічний тупик (як Сергій)»
- Технологія процесу: Бути безграмотним, мабуть, у чомусь примітивним, ходити туди, де навіть у нормального чоловіка на неї фізично «не встане», бо душа чи організм відмовляються брати участь у цьому фарсі.
- Результат: Абсолютний сюрреалізм, де логіка взагалі вимикається, залишаючи чисту загадку для психотерапевтів.
Висновок задаваки до біса іронічного життя
І от ти дивишся на весь цей зоопарк і думаєш: нахуя вона чудить? Чому, коли поруч є все — і затишок, і спокій, і рідна душа, і та сама ідеальна хімія, — починаються якісь вибрики, пошуки пригод на рівному місці та тяга до різного сорту ментального непотребу?
Відповідь проста, як двері: інколи жінка сама не знає, чого їй треба. Точніше, знає, але її підсвідомість вимагає драми там, де розум кричить про спокій. Спокій і затишок лякають тих, хто звик виживати в емоційних качелях.
Але бути нормальним чоловіком серед цього цирку шапито — це теж вибір. Може, й смішно, і боляче, і хочеться кричати в подушку чи пити чай літрами, але краще вже залишатися собою, ніж намагатися награти роль чергового урода з цього списку. Життя пишне на іронію.
