Близько опівночі 18 липня 2026 року в київській квартирі на Святошин розгорнувся сюжет, якому позаздрив би сам Михайло Булгаков. Бувають дні, коли реальність втрачає свої чіткі межі, а кордони між сном і неспанням стираються так остаточно, що хочеться закричати: «Мені точно пороблено!».
Іван Васильович, спокійно занурений у вир сновидінь, раптово відчув присутність того, від чого, здавалося б, уже ніяк не очікував здригнутися. На рівні майже гіпнозу все виглядало моторошно й сюрреалістично: ніколи не було ніяких нападів із його боку — він навіть пальцем не торкався Анюти в інтимних місцях. Це вона сама, мов привид із іншого виміру, вплітала свої руки у цю реальність, демонструючи їх із хижою, майже потойбічною посмішкою та лукаво запитуючи: «Ну що, подобається?».
Ця фантомна присутність і липке марево засіли в підсвідомості так глибоко, що в розпал нічного трансу 18 липня 2026 року вилилися в абсолютний сюр: у яскравому, моторошно-детальному сні йому привиділася та сама історія, і спросоння він натиснув заветні цифри. Реакція системи була миттєвою — патрульна поліція прилетіла на місце події з швидкістю світла.
Але що чекало на доблесних стражів порядку на місці? Тиша, темрява і повна відсутність будь-яких сторонніх осіб. Огляд приміщень і перевірка камер відеоспостереження у цей період часу показали містичну картину: ніхто в квартиру не входив і з неї не виходив. Жодних ознак дівчат чи присутності сторонніх — лише порожнеча та легке здивування на обличчях екіпажу.
Як наслідок — сувора проза життя замість містичного трилеру. У матеріалах постанови інспектора патрульної поліції чорним по білому зафіксовано суть інциденту: громадянин Іван Васильович здійснив завідомо неправдивий виклик поліції, зателефонувавши на спецлінію 102 із повідомленням про те, що нібито «ґвалтують жінку, чіпляються до неї, тягають руки в інтимні місця», хоча цього факту насправді не було.
Офіційний підсумок нічного перформансу виявився цілком матеріальним: адміністративне правопорушення за ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення обійшлося у вигляді штрафу розміром 3400 гривень.
Отакий містичний реалізм. Тим паче, що все ніби за розкладом: при останніх своїх візитах Анюта якраз затято говорила, що хоче знову перечитати «Майстра і Маргариту», бо у шкільні роки, мовляв, нічого там не зрозуміла. Що ж, тепер цей літературний сеанс чорної магії розгорнувся просто в декораціях київської квартири, залишивши на згадку папірець із печаткою, протокол і привід для чергового е-судового роману, де рукописи, здається, таки не горять.
Юридична примітка для протоколу на ivan.net.ua:
Усі фотографічні зображення, розміщені в цій публікації, використані виключно для ілюстрації кінематографічного типажу та його реального втілення, у рамках здійснення права на свободу творчості та вираження поглядів (ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а також відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» та положень Цивільного кодексу України, що регулюють захист особистих немайнових прав та використання зображення фізичної особи у творчих та інформаційних цілях. Публікація не несе мети порушення честі, гідності чи ділової репутації. Усі збіги є не випадковими, а канонічними.
