У кожному під’їзді є свій персонаж, який, здається, застряг у часовій петлі власної величі. Іноді доля зводить вас із такими людьми не лише в черзі за хлібом, а й у контексті української історії «освоєння бюджетів». Мій сусід Роберт — якраз такий екземпляр. Колись він очолював держпідприємство, що займалося спецзв’язком, а сьогодні включає «режим бога», коли його просять купити джин-тонік у магазині.
Технології «освоєння» vs. реальність
У 2008 році навколо державного підприємства «Українські спеціальні системи зв’язку» (УССС), яке він очолював, розгорілися справжні війни. Тодішні розслідування описували схеми, що нагадують сценарії кібер-рейдерства: від підробки дипломів про вищу освіту до розробки покрокових планів захоплення підприємства з бюджетами на хабарі.
Тоді, за даними преси, замість модернізації зв’язку для служби «112», енергія керівництва спрямовувалася на:
- Підписання фінансово кабальних угод на 10 років із закордонними операторами, де реальний ресурс використовувався лише на 5%.
- Закупівлю дорогого та примхливого обладнання, яке було для міністерства як «гірські лижі для людини без взуття».
- Спроби монополізації ринку пожежної сигналізації через фірми-посередники, що обіцяло прибутки у мільйони гривень щомісяця.
Сусідський «спецзв’язок»
Пам’ятаю, як ми сиділи з полковником спецзв’язку — міцні напої, одна банка кільків на двох, «змагання» на витривалість. Тоді Роберт, навіть будучи в стані глибокого сп’яніння, на порозі вмикав «не положено». Це була його єдина, мабуть, щира риса — беззаперечне дотримання протоколу захисту власного простору від зайвих очей.
Але сьогодні, коли я попросив його допомогти з покупкою, я отримав порцію класичного «Ваня, ти знаєш, хто ти, а хто я?». Смішно спостерігати, як людина, чия кар’єра колись базувалася на сумнівних указах, «погублених» статутах та примарних «реформах», у 2026-му намагається знову відтворити «режим бога» у звичайному київському під’їзді.
Висновок ivan.net.ua
Коли «техно-цинізм» переходить у «сутінковий стан» особистості, це перший сигнал до того, що система потребує hard reset. Колишні хапуги часто не розуміють, що їхня «важливість» закінчилася рівно тоді, коли міністерство перестало підписувати їхні тендери.
Сусіде, пам’ятай: «режим бога» на рівні під’їзду — це не прояв влади, це просто помилка 404, де намагання приховати своє минуле за «статусом» виглядає жалюгідно. Можливо, час просто купити той джин-тонік і усвідомити, що сьогодні ти вже не «директор», а просто людина, що живе у п’ятому парадному.
Взято з розповіді знайомих, бо Київ тісний, та раз і два.
І наостанок: якщо ви думаєте, що це лише історія з далекого 2008-го, подивіться в Opendatabot або інші реєстри. Парадоксально, але багато хто з тих, чиї імена фігурували в схемах «освоєння» бюджетів, і досі комфортно почуваються на керівних посадах, продовжуючи інтегруватися в нові фінансові потоки.
Тож маю просте запитання до системи: як саме минулі «хапуги» і досі виживають за кошт державного бюджету, незважаючи на зміну епох та урядів?
