Коли згадую, через що він пройшов тоді — мучився в лікарні, терпів біль без нормальних ліків і знеболювального, просто щоб дочекатися маму, яка була в Німеччині — досі мороз по шкірі. Дивитися на це було боляче, страшне видовище, але він тримався і чекав.
Ось це і є справжнє кохання. Тут зовсім не про секс чи якісь примхи, а про те, щоб просто побачити рідну людину, відчути її поруч і встигнути сказати головне.
Хоча, якщо згадати, що нас у родині п’ятеро синів… мабуть, із сексом там теж усе було більш ніж у порядку. 😉 (Ну, треба ж розрядити цей чорний гумор, бо інакше серце розірветься).
Просто думав про це сьогодні і захотілося поділитися на ivan.net.ua. Про його досяги можна прочитати на dybkov.kiev.ua
