Життя часом вибудовує такі сюжетні лінії, що ніякий сценарист не придумає. Ти сидиш із півлітровою кружкою чаю, перегортаєш у пам’яті кожен піксель зелених відблисків з Одеси, знаєш назубок усі її вибрики, музику, смаки й те, як шалено ви цілуєтесь. Анюта Акперова тримає твою душу на мільйон вольт, і скільки б часу не минуло, це кохання нікуди не зникає — воно просто розриває зсередини на шматки.
Але реальність вимагає руху. Годинник цокає, треба сідати за кермо, їхати працювати, а потім — на зустріч зі Світланою, яка, можливо, теж чекає на твою увагу, поки ти подумки ведеш діалоги зовсім з іншою людиною. І от тут вмикається той самий вічний, до болю знайомий поп-культурний саундтрек на 200+ мільйонів переглядів — легендарний трек гурту «Нэнси».
«А я нашёл другую, хоть не люблю, но целую… А когда я её обнимаю, всё равно о тебе вспоминаю».
Божевільна іронія буття. Як сильно б ти не був прив’язаний до своїх спогадів, до того єдиного образу, що випалює сітківку очей, доводиться діяти за законами цього цирку. Ти їдеш вперед, ти намагаєшся будувати щось нове, навіть жартуєш про гастрономічні ліжкові вподобання зі Світланою, яка здається абсолютно адекватною і затишною дівчиною. Ти готовий дати шанс іншим відносинам, хочеш закохатися, цінуєш її гарне обличчя і розум.
Але підсвідомість не обдуриш. Уся ця драма з присмаком кави, розбитого серця та ностальгії за одеськими моментами нікуди не дівається. Ти можеш знайти іншу, можеш обіймати її, дивитися на її фотографії, перетворені на олівцеві малюнки без зайвих написів, але десь глибоко всередині крутиться той самий двомільйонний лічильник переглядів твого внутрішнього болю.
І що залишається Івану? Тільки посміхнутися цій чорній комедії життя, допити свій остиглий чай, сісти за кермо й поїхати вперед — туди, де грає музика, де чекають нові люди, але де кожен піксель пам’яті все одно належить твоїй справжній історії.
