Днями інформаційний простір знову сколихнула заява дипломата Романа Безсмертного про те, що Білорусь готує плацдарм для можливого нападу на Рівненсько-Львівський або Чернігівсько-Київський напрямки.
Для людей, які звикли жити в парадигмі емоційних новин, це звучить як тривожний дзвіночок. Але якщо увімкнути холодну логіку, подивитися на карту, цифри та залізо, ситуація виглядає зовсім інакше. Давайте розберемо, чому станом на травень 2026 року «наступ з Півночі» — це більше елемент інформаційної війни, ніж реальна військова логістика.
Fact Check №1: Рівненсько-Львівський напрямок (Поліська пастка)
Ідея перерізати логістичні шляхи постачання західної допомоги через Рівненщину чи Волинь на Львів виглядає красиво тільки на папері в кабінетах кремлівських теоретиків.
- Географія проти техніки: Північ України — це Поліський заповідник. Величезні масиви боліт, торфовищ, густих лісів та річок. Важка техніка (танки, БМП, вантажівки постачання) тут не може йти «клином» по полях. Вона прив’язана до кількох вузьких асфальтованих доріг.
- Фортифікація 2026: За чотири роки війни цей кордон перетворився на найпотужніший оборонний вал у Європі. Усі мости підірвані, дороги заміновані, навколо збудовані кілометри бетонних дотів, протитанкових ровів та ешелонованих ліній оборони. Будь-яка колона, що спробує туди зайти, опиниться у вузькому дефіле, яке наскрізь пристріляне українською артилерією та дронами-камікадзе.
Fact Check №2: Чернігівсько-Київський напрямок (Пройдений етап лютневого шоку)
У лютому 2022 року фактор раптовості спрацював, бо кордон фактично був відкритим. Сьогодні повторити цей трюк технічно неможливо.
- Ефект скляного акваріума: Сучасна війна абсолютно прозора. Супутники НАТО та наша розвідка фіксують рух будь-якої батальйонно-тактичної групи в радіусі 100 км від кордону. Непомітно накопичити 50–70 тисяч особового складу з важкою технікою в лісах Білорусі — це фантастика. Про початок такого розгортання ми дізнаємося за тижні до того, як перший танк заведе двигун.
- Хто буде наступати? Армія Білорусі — це близько 45-50 тисяч людей разом із тиловими частинами та оркестрами. Боєздатних там максимум 15-20 тисяч. Самостійно вони не здатні навіть підійти до наших укріплень. Російських ударних угруповань на території РБ наразі також не зафіксовано — усі резерви ворог спалює на Сході та Півдні України.
То навіщо тоді ці заяви та постійні навчання в Білорусі?
У білоруського плацдарму зараз є одна чітка, суто технічна задача — «зв’язування» наших сил.
Постійні перевірки боєготовності армії РБ, переміщення техніки вздовж кордону, будівництво нових ангарів — це класична гра на відволікання. Задача Мінська та Кремля — змусити Генштаб ЗСУ постійно тримати на Півночі боєздатні бригади, ППО та артилерію, які зараз критично потрібні на гарячих напрямках фронту.
Щодо тези про «загрозу для ЄС» — це політичний тиск на Польщу та Литву, щоб тримати їх у напрузі та змушувати витрачати ресурси на укріплення власних кордонів.
Адмінський підсумок від ivan.net.ua
- Чи є загроза? Потенційна — так, вона залишатиметься до останнього дня війни, бо Білорусь де-факто є військовим протекторатом РФ.
- Чи є загроза прямо зараз? Військових маркерів реального наступу (накопичення палива, боєприпасів, створення польових шпиталів та ударних кулаків) немає.
- Що робити нам? Фільтрувати заяви політиків, довіряти зведенням Генштабу, тримати голову холодною і продовжувати донатити на залізо для ЗСУ. Наш північний кордон — на надійному замку.
