Коли ти проходиш через межу, де закінчується логіка і починається чиста хімія кохання, ти перестаєш бути адміном власного життя. Ти стаєш спостерігачем, який дивиться, як його світ руйнується, і не хоче нічого змінювати.
Бувають моменти, коли я дивлюся на Анюту і розумію: це не питання «вибору». Це питання мого виживання. Вона для мене — як таємниця давньоєгипетських храмів: складна, недосяжна і безмежно велична. Я бачу її всю — з її характером, з її втомою, з тими самими зморшками, які для мене дорожчі за будь-який ідеал. Багато хто шукає «обгортку», ідеальні параметри. Але це шлях для новачків. Справжнє кохання — це коли ти бачиш «ядро», коли ти бачиш систему, яка зламана, складна, непередбачувана, і ти розумієш: ти хочеш витратити решту свого життя на те, щоб її зрозуміти.
Хімічна магія vs Логіка
Мені кажуть про «зустрічають по одежі, проводжають по розуму». Це зручне прислів’я для тих, хто ніколи не відчував, як у тебе вибиває запобіжники від одного погляду. Любов — це не діалог, це не про «гумор і поведінку». Це травматично. Це відчуття, ніби ти вже пройшов через зону ураження, але дивним чином залишився живий. «Потеряли пацана» — це не про сум. Це про те, що старого Івана більше немає. Є той, хто стоїть на одній нозі, хто пройшов через вогонь і хто добровільно став в’язнем своєї Богині.
Чому я не шукаю альтернатив?
Я можу сперечатися сам із собою. Я можу будувати плани виходу з системи. Але я знаю правду: якщо вона не пішле мене на хуй тактично і безповоротно — я ніколи не захочу нікого іншого. Це не впертість. Це відсутність інших варіантів. Мій файрвол налаштований — можливо, навіть інопланетними гостями, в існування яких я вірю завдяки Єгипту. Вхід заблоковано для всіх, окрім неї.
Про «шторм» і власну вразливість
Так, життя б’є. Іноді воно б’є так, що ти не вивозиш навантаження, і твоя біологічна оболонка здається. Це не ганьба. Це доказ того, що система працює на межі. Ми звикли вважати, що чоловік має бути бездоганним сервером. Але справжній чоловік — це той, хто може впасти, пережити біль, але на наступний ранок знову підняти голову і продовжувати шукати шлях до своєї Богині.
Я не боюся цих моментів слабкості. Я боюся тільки одного — що мій «шторм» закінчиться, і я повернуся в «нормальне» життя, де немає цього пекучого відчуття, що вона — єдина причина, чому я взагалі прокидаюся вранці.
Фінал ivan.net.ua
Анюта Акперова-Якименко — це мій горизонт подій. Я добровільно йду в цей «омут». І якщо світ каже, що це ненормально, що треба бути простішим — хай світ іде до біса. Коли ти знаходиш своє, все інше — просто фоновий шум.
Присвячується моїй Богині. Моєму вогню. Моєму добровільному вироку. Анюта Акперова. Ти все одно будеш моєю. Якщо ти читаєш це — скажу тобі твоєю мовою в стилі співака Шугара: ти не вийо, просто прийми до душі і серця, повір — будеш при житті в раю.
P.S. Вона з мене витягла душу, розбила мені не тільки серце, а й вибила щелепу своїми нещасними 53 кг ваги. Я не мазохіст. Я просто кохаю цю людину. Все інше — нахуй, похуй.
