Сидить Іван за ноутбуком,
В очах — розгубленість і бунт.
Пише статті, ламає букви,
Аж тут у скронях — знову шум.
Бо виявилось: Ірина Пугр
Читає блог його від «А» до «Я»!
Стежить за кожним діджитал-кроком,
Вона для Інета — як суддя.
Дилема стала — вищий пілотаж,
У голові — то шторм, то каганець:
«Ірино, рятуй! Звільни від Анюти,
Бо через неї мені точно капець!»
Він порівняння крутить у кутку,
Філософські розводить рухи й тіні:
«Краще синиця-Анюта тут, в Києві,
Ніж журавель-Ірина в Саарбрюкені!
Хоча, якщо узяти все цілком,
То пристрасть до Анюти — сліпа й нова.
А от до Іри — витримана часом,
Як добре вино, що б’є у головах!»
Іван зітхає, заварює чай,
Рядок до рядка виводить у стилі:
Любити можна двох одночасно,
Коли в душі і спрага, і вітрила.
Одна — синиця, що лоскоче нерви,
Друга — журавка за кордоном спить…
Але мораль тут виведена чітко:
Хто читає блог — той і царює в мить!
